День Звитяги

11 березня на центральну площу знову попрямував народ, обговорювалося багато різних питань, але найголовнішим було про встановлення на приміщенні міської ради поруч з прапором УРСР сталінського взірця українського національного прапора – синьо-жовтого. З яким натхненням проголосували мітингуючі за таку ухвалу! Тут же вибрали кращий прапор із тих, які прикрашали мітинг і направили делегацію до міської ради. Але з-під дверей  повернулись: їх переконали, що через два дні питання прапора буде позитивно вирішене «законним» шляхом – рішення міськвиконкому. З цим погодились і стали чекати 14 березня, коли мав засідати міськвиконком.

А ось і 14 березня наступило. День, що неофіційно поки що увійшов в історію Стрийщини як День незалежності Стрийщини. Опівдні тисячі людей знову заповнили вулиці перед будинком міської ради. А у приміщенні у цей час вирішувалося важливе для стриян питання. Тепер вже народний депутат В.Романюк, а з ним декілька новообраних депутатів міської Ради (Темник Є., Кравець Ф. та ще дехто) поставили перед виконкомом вимогу виконати ухвалу мітингу, що відбувався 11 березня, - вивісити на приміщенні міської Ради національний прапор України. Прапор, пошитий панею Гавришок Богданою, вже був у руках нашого хорунжого Ботвина Богдана і чекав своєї долі: бути йому звичайним прапором чи прапором історичним. Виконавчий комітет, очолюваний Матійцівим І.П. вирішив задовольнити вимогу мітингу і поряд з прапором УРСР встановити на приміщенні міської Ради синьо-жовтий прапор України. Коли оголосили рішення ,- Боже! Що тут робилося! І сльози, і усмішки, і поцілунки і обнімання. Радості не було меж.

Цю почесну місію – вивісити прапор - виконали Бичко Василь, Бойко Олег, Ботвин Богдан, Галицький Орест, Дрімайло Роман та Морквич Богдан. Не пам'ятаю, хто це був тоді із львівських, але він пожартував до нас: «Тепер я вірю, що столицею Галичини є не Львів, а Стрий».

І, раптом, тоді, коли центр Стрия вирував хвилями радості в небо, а над народом тріпотів синьо-жовтий прапор, тоді… почулося в горі журливе «кру-кру-кру»… Від несподіванки люди зойкнули: «Журавлі!». Не було такого, хто б не глянув угору. Там, на чистому і сонячному небі, чітким «ціпом» летіли вісники весни – журавлі. Та здивування і радість людей була ще більшою, коли птахи, мабуть, стривожені шумом внизу «поламали свій «ціп» (ключ) і полетіли трьома злитими в основі колонами, що нагадували тризуб. Народ сприйняв це як чудо! Як добрий Божий знак! І всі тоді були переконані, що ці птахи сповіщають сьогодні не тільки про весну у природі. А на цей раз несуть весну-волю для України».

Перше село на Стрийщині, яке вивісило наш національний прапор був Жулин (03 березня 1990 року). На той час головою сільради був Мирон Бальо, саме він і організував цю подію. Матеріал для прапора придбали Петеш Ольга (секретар виконкому) та головний бухгалтер Чушак Ольга.

Спроби встановити національний прапор України протягом радянського періоду відомі також і в 50-х, 60-х роках на Східній Україні. Майже всі вони завершилися арештами патріотів.

Сьогодні наш прапор з написом «Україна» гордо майорить на вершинах Гімалаїв, Ельбрусу і Кіліманджаро, а блакитно-жовта фарба, як українська національна символіка, утвердилась на всіх материках планети.

Одвічна шана й слава тому дневі,

Як ми відчули, що з колін встаєм.

Як розпроставсь на вітрі березневім

національний прапор над Стриєм.

Святого неба голубу безмежність,

пшеничне море золотих степів

Освячує державна незалежність

І нині й присно і вовік віків!

Стрий 12 березня 2015р.                                    Л.Ковальська